Відчуймо смак
рідного слова!
Куди не глянь, скрізь
нас оточують різні звуки. Вони можуть бути гучними і тихими, голосними і ледь чутними, але в будь- якому разі
такими, що привертають увагу до себе.
Колись, мабуть,
дуже давно в хаотичному світі звуків відбулися зміни: вони, звуки, об’єдналися.
Побраталися за схожістю, інтересами, можливостями. Це ми тепер відчуваємо і
бачимо
на кожному кроці: шелестить під ногами осіннє листя, наспівує маленький дощик чи люто б’є у всі
дзвони непроглядна злива, перелітаючи з
квітки на квітку, снує бджола, плюскочуть хвилі… Навколо невпинно народжуються
звуки. Зі звуків народилося і слово…
Воно завжди поруч: у смутку чи в радості,
у горі чи в щасті, у вибухах шаленої люті
чи в буянні найніжніших почуттів.
Слова є різними,
як і сама людина. Бувають злими, їдкими, дошкульними; бувають добрими,
гарними, ніжними…
За вікном
кружляють сніжинки, витанцьовуючи тільки їм відомий танок. Промовимо: «
С-н-і-ж-и-н-к-а-а-а!» І уява малює білий, кришталево- білий колір,
незбагненно-химерні форми, на дотик- холодна. Думка лине далі : сніжинка, зима,
холодно… То ж справно, швидше, хутчіш хай прийде тепло і стане світло й
сонячно, хай сірі і білі силуети наповняться силою, завирують соки життя,
заквітує, забуяє, зашаленіє неповторна
кольорова веселка. І стане тепліше, і лагідніше… А ще додам «сонечко»,
«ластів’ятко», «котику»! І той, до кого звернені ці слова, розквітне, відчує,
що потрібний, що крила виросли і до неба можна злетіти; а скажу «невдахо»,
«ледарю», «неуку»- і крила впадуть, зіщулиться душа - і все, янгола немає…
Слово- воно, як
оберіг. Тож говорімо тільки добрі, ніжні,
лагідні слова, злого у світі і так
доволі… Відчуймо смак рідного слова, сонячний і неповторний, і душа зігріється, сповниться
новим змістом.
Панфілова М.О., учитель української мови та літератури
лагідні слова, злого у світі і так
доволі… Відчуймо смак рідного слова, сонячний і неповторний, і душа зігріється, сповниться
новим змістом. 
Немає коментарів:
Дописати коментар