Поле пам'яті

Воротинцева Ксенія:
" Мій прадід , Веклич Петро Петрович, пройшов через усю війну. Він  один із перших зустрів напад ворога, бо служив на той час у прикордонних військах Білорусії  старшим сержантом  службових собак НКВД. Прадід пройшов  страшні поневіряння в таборі та розповідав, як з них знущалися німці: тримали на вулиці у негоду, не давали істи, били плітками, примушували робити без відпочинку. Мій прадід отримав багато нагород. Він завжди казав, що війна стала найстрашнішою подією в  його житті. Дякую  прадідові  та всім,   хто  в часи  війни  доклав багато героїчних зусиль в ім'я миру!"  

( Прадід в нижньому ряду , перший праворуч)

Зупинися!

Де б не був - в Москві, а чи Соренто,

Де б не був - в Парижі, чи Варшаві,

Зупинися біля монументу -

Де в граніт закута вічна слава.

Зупинися... Друже, зупинися -

Там твої батьки, а може, й діти...

Уклонися, низько уклонися

Тим, що вічно в серці будуть жити.

Не пройди, сучаснику, спокійно,

Квіти поклади на ці могили,

Кинь прокляття розпроклятим війнам.

И тих вшануй, які життя любили.

М.Уманець