Українського філософа та педагога Григорія Сковороду вважають одним із найосвіченіших людей XVIII століття та ставлять поруч із такими філософами як Сократ, Спіноза та Конфуцій.
Григорій Савич любив грати
на сопілці й навіть вмів майструвати їх самостійно. Цей інструмент завжди був у
нього за поясом, тому й на портретах Сковороду дуже часто зображують із сопілкою.
Крім цього, він вмів
грати на скрипці, флейті, бандурі, лірі, гуслях. Згодом в одному зі своїх творів
Сковорода скаже: “Музика – це втіха в журбі та розрада“.
У 12 років вступив на
навчання до Київської братської школи, яка пізніше стане Києво-Могилянською академією,
що вважалася одним із найкращих закладів освіти Європи у XVIII ст.
Під час навчання та мандрівок
філософ вивчив вісім іноземних мов: латину, грецьку, польську, німецьку, французьку,
італійську, давньоєврейську, а також знав угорську. Він не просто міг спілкуватися
ними, а й писав твори й листи.
Григорій Савич допомагає
визначитися з найголовнішими питаннями: “Хто я?”, “Для чого прийшов у цей світ?”. Ідея
сродної праці про усвідомлення свого покликання, про те, що не варто соромитися
бути тим, ким ти є. “Усе, що потрібне людині, Бог створив легким”, – стверджує
філософ.
Григорій Сковорода намагався
знайти секрет щастя. Він говорить, що щастя полягає в самопізнанні: потрібно
знайти самого себе і “відкрити для щастя свою теплу душу”. Неважливо, чи людина
багата, скільки почестей та чинів вона має, якого вона віку, адже за Сковородою,
щастя не залежить від цього.
Мабуть, найвідоміший вислів Сковороди,
написаний на його прохання на його могилі, звучить так: «Світ ловив мене, та не
спіймав».
І сьогодні він дуже популярний у молодіжних
інтелектуальних колах, його обожнює студентство. Але також він залишається і
«народним філософом» – багато хто в Україні знає хоча б кілька афоризмів
Сковороди...
За відкритими джерелами
Немає коментарів:
Дописати коментар